У книзі "Дама останнього лицаря", до якої увійшли новели та оповідання "десятиліття незалежності", автор "голосних" "маленьких романів" "Смерть - сестра моєї самотності", "Гаспид і Маргарита", "Покоївка" тощо і далі освоює безберегі можливості абсурдного реалізму, як вона сама називає стиль і манеру свого письма, демонструє віртуозне володіння всіма жанрами лаконічної прози та вражаюче знання нашого суспільного життя: від його блискучих верхів - до упослідженого дна. З особливою любов'ю, майстерністю та психологічною мотивацією виписані образи жінок та дітей, на захист яких авторка "ставить" своє правдиве, щире і щедре слово.